Самостійна позааудиторна робота здобувачів освіти. Есе

 Есе́ або есе́й (фр. essai, фр. вимова: [esɛ] — спроба, нарис, від лат. exagium — зважування) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості.

Хоча художні тексти в стилі есе відомі з часів античності, появу цього жанру пов'язують з ім'ям Мішеля Монтеня, який з 1572 року й до кінця життя працював над своїм найбільшим літературним твором, що мав назву «Проби» (фр. Essais).

Визначальні риси і стиль

Визначальними рисами есе, як правило, є незначний обсяг (від кількох речень до 10-20 сторінок), конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні; вільна композиція, парадоксальна манера мислення. Як правило, есе виражає нову, суб'єктивну думку про щось.

Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику. Він здавна формувався у творах, в яких на перший план виступає особистість автора. Пограничними жанрами для есе є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат.

Серед відомих есеїстів: Ю. Шевельов, Б. Шоу, Ж.-П. Сартр, А. Камю, Й. Бехер, В. Винниченко, Є. Маланюк, П. Загребельний, О. Гончар та ін.

Види есе

За змістом:

• філософські
• літературно-критичні
• історичні
• художні
• художньо-публіцистичні

За літературною формою:

• рецензії
• ліричні мініатюри
• сторінки зі щоденника
• листи

За композиційними особливостями:

• рефлексійні
• аналітичні
• критичні
• розповідні
• описові

((С) ВікіпедіЯ. Вільна енциклопедія)

ЯК НАПИСАТИ ЕСЕ?

У сучасного студента нерідко виникає потреба у написанні есе. Боятися цього не варто. Головне – не просто розкрити тему, а зробити це яскраво та цікаво, намагаючись першим же реченням захопити увагу читача

ЩО ТАКЕ ЕСЕ?

Есе — це невеликий за обсягом прозовий твір з вільною композицією та яскраво вираженими персональними враженнями та міркуваннями автора відносно конкретного питання чи ситуації. Глибоке трактування предмета при цьому не передбачається.

Основна мета написання есе на тему — розвиток творчого мислення та здібності викладати думки у письмовій формі. Робота над есе є неймовірно корисною для автора, оскільки вчить його якісно структурувати інформацію, виділяти причинно-наслідкові зв’язки, влучно доповнювати власний досвід конкретними прикладами, аргументувати свою точку зору.

Характерні особливості есе

Ключовими відмінностями есе від інших видів творів є:

• Невеликий обсяг. Рекомендовано обмежуватися 1000 слів, що становить приблизно 3,5 сторінки друкованого тексту 14 шрифтом. При цьому школярі під час навчального процесу можуть писати твори дещо меншого обсягу,
• Чітко задана тематика. В есе досліджується одна з широких тем.
• Суб’єктивність. При написанні есе варто орієнтуватися виключно на персональний досвід та точку зору. Важливо аргументувати власне ставлення до теми так, нібито ви намагаєтеся передати думку своєму ліпшому другу.
• Метафори. При написанні есе допускається використання емоційно забарвлених образів, яскравих порівнянь та метафор. Твір можна наповнювати мрійливістю, меланхолійністю та емоціями.
• Розмовна мова. Для есе надзвичайно важливо створити ілюзію живої комунікації із читачем. Автору можна ставити окличні та риторичні питання, дотримуватися власного неповторного стилю письма та максимально інтегрувати в текст свою індивідуальність.
• Нетривіальність підходу. Есе суттєво відрізняється від сухих та інформаційно точних рефератів своєю художністю та відкритістю до нового. Неординарні заголовки, влучно підібрані цитати — все це дозволяє авторам есе відходити від нудних та заїжджених шаблонів.

 

ЯК ПИСАТИ ЕСЕ?

Існують певні правила написання есе за літературним твором. Розберемося з кожним із них, щоб створити гідний твір:

Перш за все автору треба підняти проблему, що була піднята автором твору. Рекомендується робити це у вигляді чітко сформульованого питання, яке ставиться безпосередньо до прочитаного тексту. У разі, якщо весь твір — це відповідь на ваше запитання, значить проблема виявлена вірним чином. Ті, хто активно розбирається з тим, як правильно писали есе, мусять винести проблематику твору в перший абзац свого тексту.

Другий етап — визначення відношення автора тексту до сформульованої вами проблеми. Важливо зрозуміти, які почуття викликає ситуація у письменника — він іронізує, висміює чи шкодує з цього приводу. Також важливо поділитися власною позицією та аргументувати, чому ви розділяєте чи не погоджуєтеся з позицією автора.

Фінальний крок — підбір влучних прикладів із творів мистецтва чи власного життя, де спіткнулася аналогічна проблема. Якщо ви не розумієте як написати есе, коли вашого життєвого досвіду не вистачає для пошуку релевантного прикладу, його завжди можна вигадати.

Варто пам’ятати про те, що всі дії в тексті ведуться не автором, а літературним персонажем, який є головним героєм твору.

Структура есе

Структура есе передбачає висунення конкретної тези в самому початку твору. Після цього починається аргументація думки з використанням доречних викладок, влучних цитат чи релевантних фактів із життя.

Традиційно есе складається з:

• Назви, яка мусить точно описувати зміст написаного твору. В есе не передбачається використання плану, тому автор автоматично переходить до основного тексту.
• Вступна частина, в якій обґрунтовується необхідність дослідження обраних автором питань та висувається ключова гіпотеза. Гіпотезою в цьому випадку виступає певне припущення, яке в ході написання есе буде підтверджено чи напроти спростовано. Варто зазначити, що самостійно сформована ідея має бути підтверджена. Допускається також можливість, що автор есе в своєму тексті підкресліть, що його першочергова думка виявилась помилковою, і він змінив своє ставлення до ситуації. В разі, якщо мова йде про маленьке есе, від написання слова «введення» можна відмовитися.
• Основа частина. Для невеликого есе зовсім нескладно прописати структуру. Кожен новий абзац — це нові тези та аргументація думок. Проте якщо ви не можете не застосувати у своєму творі великих інформаційних блоків, їх ліпше виділити підзаголовками та жирним шрифтом. Структура основної частини есе подібна до ланцюга. Кільце за кільцем тезу продовжують аргументи, а після доведення однієї гіпотези, починається міркування про іншу.

Автор вправі самостійно вирішити, яка кількість тез має бути доведена в його есе. При цьому на кожну тезу має припадати щонайменше 2-3 сильних аргументи. В іншому випадку дослідження буде виглядати несолідно та непереконливо.

Правила обґрунтування тез

Довести чи спростувати тезу можна коштом:

• Власного досвіду, історій із життя знайомих людей чи знаменитостей.
• Явищ, які люди спостерігають у повсякденному житті.
• Фактів, які передаються у первинному вигляді, без спотворень та маніпуляцій.
• Цитат відомих людей.
• Історичних подій у контексті аналізу причинно-наслідкового зв’язку. 
• Законів, що діють чи діяли в минулому.

Усі використані докази мають на меті тактично підвести читача до безпосереднього доведення чи тотального спростування поставленої гіпотези. Саме через це логічність та послідовність викладення думок є визначальною при написанні есе.

Поширені питання 

Як навчитись писати есе?

Щоб не стати жертвою «білого аркуша», важливо вивчити структуру есе. Це допоможе не розгубитися під час написання роботи. Окрім того, важливо розвивати свою ерудованість, отримувати різний життєвий досвід, який потім може бути використаний для аргументації тез та доведення/спростування гіпотез.

Чи треба висловлювати свою думку в есе?

Так. Основна мета есе — показати ставлення її автора до конкретної проблеми, піднятої у прочитаному творі. При написанні есе обов’язково використовувати власний досвід для аргументування своєї точки зору та ставлення до проблематики.

Які є основні структурні компоненти есе?

Есе складається з трьох основних елементів: назви, вступу та основної частини.

 

Copyright © 2023 Magistratura

Самостійна позааудиторна робота здобувачів освіти. Доповідь

 До́повідь — один із видів монологічного мовлення: публічне, розгорнуте, офіційне повідомлення з певного питання, засноване на залученні документальних даних.

Вміст доповіді — це представлена інформація, що відбиває суть питання або дослідження щодо певної ситуації. Часто складається з інформації про службову справу, що спрямовується керівництву або вищій посадовій особі.

Мета доповіді — інформувати кого-небудь про що-небудь. Утім, доповіді можуть містити такі елементи як рекомендації, пропозиції або інші мотиваційні пропозиції. Доповідь часто має структуру наукового дослідження: вступ, методи, результати та обговорення.

Доповіді, як і звіти, можуть бути усними або письмовими. Формат доповіді може бути як простим, із заголовками за темами, так і складнішим — в нього можуть включатися: діаграми, таблиці, малюнки, фотографії, реферати, резюме, додатки, виноски, посилання, гіперпосилання.

((С) ВікіпедіЯ. Вільна енциклопедія)

Основним етапом підготовки доповіді є створення її тексту,

у якому викладають основні положення та питання, подають

висновки, пропозиції та який призначений для усного

(публічного) читання та обговорення.

Основними ознаками доповіді є:

- передача підготовленої інформації в усній формі за умов

чітко визначеного часу її проголошення;

- публічний характер донесення її змісту (виступ);

- стильова однорідність доповіді;

- чіткі формулювання задля легшого сприйняття тексту й

комунікації доповідача з аудиторією;

- стислий формат викладу ключових положень

досліджуваного питання і висновків стосовно нього.

((С) Горбань Г. О. Самостійна робота здобувача освіти:

освітня програма «Психологія» : навчально-методичний

посібник для здобувачів вищої освіти)

Самостійна позааудиторна робота здобувачів освіти. Реферат

Рефера́т (лат. refero — доношу, повідомляю, переказую) — короткий переказ змісту наукової роботи, книги або вчення, оформлений у вигляді письмової публічної доповіді; доповідь на задану тему, зроблена на основі критичного огляду відповідних джерел інформації (наукових праць, літератури на тему).

Види рефератів

Розрізняють два види рефератів: продуктивні та репродуктивні. Репродуктивний реферат відтворює зміст первинного тексту. Продуктивний містить творче або критичне осмислення реферованих джерел.

Репродуктивні реферати можна розділити ще на два види: реферат-конспект і реферат-резюме. Реферат-конспект містить фактичну інформацію в узагальненому вигляді, ілюстрований матеріал, різні відомості про методи дослідження, результати дослідження та можливості їхнього застосування. Реферат-резюме містить тільки основні положення заданої теми.

У продуктивних рефератах виділяють реферат-доповідь і реферат-огляд. Реферат-огляд складається на основі декількох джерел і зіставляє різні погляди з досліджуваного питання. У рефераті-доповіді, поряд з аналізом інформації першоджерела, є об'єктивна оцінка проблеми; цей реферат має розгорнутий характер.

Реферати поділяють на інформативні та індикативні. Інформаційний реферат, за визначенням, містить аргументи й наводить основні дані та висновки оригінальних документів, які роблять цінний внесок у загальну систему знань або корисні для певного кола читачів, а індикативний — це стислий реферат, створений з метою допомогти читачеві вирішити, чи слід йому звертатися до оригінального документа. Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, передає важливі фактичні та теоретичні відомості. У інформативному рефераті має бути вказано предмет дослідження та мету роботи, вміщено дані про метод і умови дослідження, висвітлено результати та пропозиції автора щодо їхнього застосування, наведено основні характеристики нових технологічних процесів, технічних виробів, нову інформацію про відомі явища, предмети та ін. Послідовність викладу матеріалу виступає як головна вимога, що висувається до такого реферату.

Індикативний реферат містить відомості тільки про найважливіші аспекти змісту первинного документа та його інформаційний зміст. При цьому вирішальним є не послідовність викладення матеріалу, а логіка бібліографічного задуму. Вона полягає у виділенні найголовнішого та найактуальнішого в документі. У такому рефераті немає детальної фактографічної інформації, його основне цільове призначення — привернути увагу користувача до наукового документа.

Також реферати поділяють на монографічні, звідні, аспектні, фрагментні. Монографічний — складений на основі аналітико-синтетичного перероблювання інформації, що міститься в одному первинному документі. Звідний реферат містить відомості з низки первинних документів на одну тему, викладені у вигляді зв'язаного тексту. Аспектним є реферат, укладений на основі аналітико-синтетичного перероблювання інформації одного чи кількох аспектів первинного документа. Фрагментний укладається за одним чи кількома структурними елементами документа, якщо він має великий обсяг різнопрофільної інформації. Також реферати поділяють за ознакою орієнтованості на споживача (цільовий і загальний), за формалізацією структури (текстовий і бланковий).

((С) ВікіпедіЯ. Вільна енциклопедія)

Самостійна позааудиторна робота здобувачів освіти. Лекція. Конспект.

 

Ле́кція (лат. lectio — читання) — основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Лекція є основною формою навчального процесу у вищій школі. Усний виклад предмета викладачем, а також публічне читання на яку-небудь тему.

Мета лекції — розкрити основні положення теми, досягнення науки, з'ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

І хоча у лекцій є  суттєвий недолік: лекція певною мірою привчає студента до пасивного привласнення чужих думок, не стимулює тягу до самостійного навчання, не забезпечує індивідуального, диференційованого підходу до навчання - є і переваги: 

• лекція дає можливість реалізувати одну зі стрижневих ідей гуманної педагогіки (творча співпраця педагога зі студентами, спільна емоційна взаємодія);
• лекція активізує розумову діяльність студентів (звісно, якщо вона кваліфіковано прочитана, уважно вислухана і зрозуміла);
• у лекції акумульовано великий обсяг наукової інформації з урахуванням новітніх досягнень тієї чи іншої науки;
• вирізняється своєю економічністю. Студент має можливість за порівняно короткий час отримати значний обсяг наукової інформації, до того ж насиченої найновішим матеріалом;
• лекція слугує своєрідним дороговказом для студентів, компасом у неосяжному морі наукової інформації;
• лекція незамінна, коли є дефіцит літератури.

І тепер головне - навчитися конспектувати.

Конспект — слово, запозичене з латинської мови, очевидно, через німецьке посередництво (нім. «konspékt»); лат. «cōnspectus» («зір», «видіння», «огляд»), пов'язане з дієсловом «cōnspicio» («дивлюсь», «бачу», «спостерігаю»). Конспектування усного тексту — процес уважного прослуховування і занотовування матеріалу, що включає вміння уловлювати суть сказаного, хід думок мовця, логічну послідовність викладу. Прямий спосіб конспектування — запис інформації, який відбувається під час її викладу. Цей запис подається у скороченому вигляді. Найбільш притаманний для записування лекцій, виступів, семінарів що проходять в усній формі. Для роботи з друкованими текстами не є слушним, через те, що відбувається механічне переписування матеріалу без процесу його осмислення. 

Конспектування письмового тексту — процес, який складається із прочитання тексту-джерела, виділення основних положень у ньому, відбору прикладів і комбінування матеріалу, формування тексту конспекту. Опосередкований спосіб конспектування — запис матеріалу, який здійснюється після прочитання, осмислення і логічного реконструювання тексту-джерела.

Для того, щоб здійснити цей вид роботи, потрібно:

• зорієнтуватись у загальній композиції тексту: визначити вступ, основну частину, кінцівку;
• вловити логіко-смислову основу повідомлення;
• виявити ключові ідеї, слова;
• визначити додаткову інформацію;
• лаконічно сформулювати головну інформацію.

Процес роботи над конспектом — кропітке заняття. Виділяють такі основні техніки складання конспекту, як:

• первинне прочитання тексту-джерела: виявлення особливості матеріалу, його характеру, підкреслення невідомих термінів, слів та ін.;
• вторинне прочитання тексту-джерела: виокремлення головного від другорядного, поділ інформації на логічні частини, розміщення їх у відповідному порядку;
• основний зміст кожного смислового компонента занотовується у вигляді сконденсованої інформації після найменування теми;
• конспект складається не лише з основних положень, але й з фактів, висновків, спостережень та їх обґрунтувань;
• можливе використання реферативного способу викладу (наприклад: «автор вважає…»);
• власні коментарі, роздуми, ідеї розташовуються на берегах

((С) ВікіпедіЯ. Вільна енциклопедія)

Самостійна позааудиторна робота здобувачів освіти. Інформаційний пошук в Інтернеті.

Під час використання пошукових систем Інтернету найважливішим є точність і коректність пошукового запиту, а також знання щодо використання можливостей розширеного пошуку, спеціальних символів для управління цим пошуком, особливостей назви відповідних сайтів тощо. Існують три основні способи пошуку інформації в Інтернеті:

1. Зазначення адреси сторінки: це найшвидший спосіб пошуку, але його можна використовувати тільки в тому випадку, якщо точно відома адреса документа або сайту, де розташований документ.

2. Перехід за гіперпосиланням: це найменш зручний спосіб, бо з його допомогою можна шукати документи, тільки близькі за змістом поточного документа.

3. Звернення до пошукової системи: використання спеціальних пошукових систем, коли результатом виконання запиту є перелік посилань на вебсторінки, поруч з якими надаються задані текстові фрагменти. Найбільш відомі пошукові системи: Google, Bing, Yahoo!та ін.

Основні правила пошуку інформації в Інтернеті:

1. Чим простіше, тим краще: запити мають бути простими, не вводьте занадто довгих пошукових запитів, адже це скорочує сферу пошуку і можна пропустити важливу інформацію.

2. Використовуйте інформативні слова, які з найбільшою ймовірністю можуть бути присутніми на сторінці, що знайдена, уникайте загальних фраз і маловживаних синонімів.

3. Використовуйте якомога менше слів:кожне слово в запиті має слугувати для звуження і уточнення сфери пошуку.

4. Застосовуйте правила й спеціально розроблені мови пошукових запитів.

5. Використовуйте різні пошукові системи для різних видів пошукових запитів. Типи пошукових запитів: - навігаційні запити – це такі запити, метою яких є пошук певного місця в Інтернеті. Наприклад, сайт фірми або сайт нещодавно відвіданого форуму, пошук посилання на блог; - інформаційні запити – такі запити вводять, якщо хочуть отримати певні відомості або знайти потрібну інформацію в Інтернеті.

Правила пошуку в GOOGLE. Сьогодні користуватися Інтернетом вміє навіть дитина, а Google – один із найвідоміших помічників у пошуку необхідної інформації. Але коли ми вводимо в пошукову систему певне слово чи фразу, ми стикаємося з тим, що нам доводиться витрачати свій час на відкидання зайвого серед тисячі непотрібних сайтів. У Google існують певні правила пошуку. Надрукуйте фразу або слово в лапках – і Google буде шукати вебсторінки, де є саме така фраза (форма слова) Як знайти цитату, у якій пропущено слово? Візьміть усю цитату в лапки, а замість пропущеного слова поставте зірочку – *. Цитата знайдеться разом із забутим словом.  Як знайти декілька будьяких слів? Надрукуйте всі варіанти через вертикальний слеш: |. Google буде шукати документи з будь-яким із цих слів. Як знайти слова в межах одного речення? Використовуйте оператор з красивим ім’ям «амперсанд» – &. Якщо з’єднати слова амперсандом, Google знайде документи, де ці слова стоять в одному реченні. Як знайти документ, що містить певне слово? Поставте перед потрібним словом знак плюс, але не відділяйте його від слова пробілом. До запиту можна включити кілька обов’язкових слів, ставлячи перед кожним знак плюс. Як виключити слово з пошуку? Напишіть запит, а далі напишіть слово (слова), які ви не хочете бачити у відповідях, поставивши мінус без пробілу перед цим словом або перед кожним словом, якщо їх декілька Як шукати на певному сайті? Для цього використовують оператор site. Він дає змогу прямо в запиті вказати сайт, на якому потрібно шукати. Як знайти подібний сайт? Для цього використовують оператор related. Він дає змогу знайти сайт подібний заданому. На початку пишуть слово-оператор, далі ставлять двокрапку й назву сайту, подібну до того, який необхідно знайти. Як шукати документи певного типу? Для цього використовують оператор mime. Поставте mime після запиту, двокрапку і потім без пробілу – тип документа, який вам потрібен. Наприклад, pdf або doc. Як шукати на сайтах певною мовою? За допомогою оператора lang. Після lang потрібно поставити двокрапку і написати, якою мовою вам потрібні документи. Якщо це українська мова, то потрібно вказати ua, французька – fr, тощо. Існує ще багато особливостей, які спрощують пошук і які самотужки можна знайти, використовуючи наведені правила, наприклад: Секрети пошуку в Google. 

((С) Горбань Г. О. Самостійна робота здобувача освіти:

освітня програма «Психологія» : навчально-методичний

                                                                                                                                                                           посібник для здобувачів вищої освіти)

Самостійна позааудиторна робота здобувачів освіти. Робота з інформаційними джерелами.

Самостійна робота здобувачів освіти в основному є роботою з навчальною, спеціальною та науковою літературою. Основними інформаційними джерелами, не залежно від їхнього формату (друковані, електронні тощо), з якими має працювати здобувач освіти, є такі:

1) навчальна література (підручник, навчальний посібник, курс лекцій, методичний посібник (рекомендації), хрестоматія);

2) наукова література (монографія, збірник наукових праць (статей), науковий журнал, матеріали конференцій, тези доповідей);

3) довідково-інформаційна література (енциклопедія, енциклопедичний словник, довідник, термінологічний словник (глосарій), тлумачний словник);

4) відкриті онлайн-курси, освітні тематичні вебінари та презентації на відомих безкоштовних платформах в Інтернеті.

Зауважимо, що характер взаємодії здобувача освіти з інформаційним предметним середовищем дає змогу визначити рівень його готовності до самостійної роботи. Основу цієї взаємодії, перш за все, становить вміння працювати з навчальним текстом, сформованість певної культури читання та слухання. Уміння працювати з текстом є необхідним для успішного освоєння змісту навчальної дисципліни та важливою компетентністю в усіх сферах життєдіяльності.

Уміння читати навчальний або науковий текст складається з опанування певних дій, від рівня освоєння яких залежить продуктивність читання:

- усвідомлене визначення мети читання;

- швидкий огляд тексту з метою ознайомлення;

- визначення головної думки тексту;

- поділ тексту на частини;

- виокремлення основної думки кожної частини;

- співвіднесення головної думки кожної частини з головною думкою тексту;

- виділення в тексті структурних елементів, наукових знань (фактів, понять, закономірностей методів пізнання);

- зіставлення виділених елементів із засвоєною раніше або наявною в інших джерелах інформацією;

- складання плану (залежно від мети читання: підготовка до семінару, написання реферату тощо). Слід наголосити на важливості загального ознайомлення з певним джерелом інформації, а саме: - фіксація основної видавничої інформації: автор, назва, видавництво, рік тощо (бібліографічний опис джерела); - ознайомлення зі змістом видання та передмовою; - вивчення вступу, у якому зазвичай виокремлюють суть того, про що йдеться у виданні, обґрунтовують актуальність поданої інформації, формулюють мету й завдання джерела. Дослідження особливостей формування та розвитку наукової мови дали змогу виокремити такі основні види читання: – оглядове: завданням є отримання загального уявлення про зміст тексту, воно потребує досить високої швидкості читання; – ознайомлювальне: завданням є пошук необхідної інформації без установки на відтворення або запам’ятовування, а лише розуміння загальної лінії змісту, цілісне сприйняття тексту, сортування матеріалу; – пізнавальне: завданням є максимально точне освоєння змісту тексту і його адекватне відтворення в заданих умовах; поглиблене читання, коли текст читають повільно, з повним внутрішнім промовлянням, частими зупинками для обмірковування, із з’ясуванням незрозумілих слів і поверненням до неясних місць; – бібліографічне: завданням є огляд бібліографічних видань, реферативних журналів, карток каталогу, рекомендаційних списків, зведених списків статей за рік у наукових журналах; – аналітико-критичне: завданням є критичний аналіз як самої інформації, так і способів її отримання та подачі автором; – творче: завданням є пошук тих суджень, фактів, за якими або у зв’язку з якими читач вважає за потрібне висловити власні думки та ідеї. На думку Тоні Б’юзена (британський психолог) сьогодні більш значущою є інформація, ніж людина. У результаті людина завантажена розумово і майже буквально «завалена» інформацією. Інформаційний та видавничий потоки продовжують зростати зі страшною швидкістю, ігноруючи здатність і можливість людини з усім цим ознайомитися і вивчити. Якщо людина хоче впоратися з цією ситуацією, то задля ефективної роботи з текстами вона має опанувати нові способи дій та ознайомлення з інформацією, тобто нові способи використання своїх природних здібностей до навчання, мислення, запам’ятовування, творчості та вирішення будь-яких проблем. 

Опановуючи певний текст, здобувач освіти має визначити: 1) ЩО? – про що йдеться на рівні поняття, осмислення визначення певного поняття, про яке йдеться в тексті; 2) ЯК? – як певні поняття пов’язані між собою, як можуть взаємодіяти, які залежності й закономірності між ними існують; 3) ЧОМУ? – чому саме означені елементи утворюють певний феномен; 4) ЗВІДКИ? – звідки випливає, певний зв’язок між поняттями, елементами тощо; що є основою розкриття змісту за певним підходом, контекстом, позицією.

 Відповіді на ці запитання дають можливість здобувачу освіти усвідомити рівень розуміння прочитаного, а також визначити необхідність додаткової роботи з інформацією. 

((С) Горбань Г. О. Самостійна робота здобувача освіти:

освітня програма «Психологія» : навчально-методичний

посібник для здобувачів вищої освіти)

 

Самостійна позааудиторна робота здобувачів освіти. Вступ.

 

Навчання в коледжі сьогодні вимагає високого рівня самостійності здобувача в навчальній діяльності, розвитку його здібностей до самореалізації, усвідомлення необхідності самоосвіти. Саме набуття умінь самостійно діяти, думати, осмислювати навчальний матеріал, системно засвоювати його та застосовувати в реальній або змодельованій ситуації стає основною передумовою ефективної самоорганізації не лише під час навчання, а й в успішній професійній діяльності в майбутньому. Якісне поєднання навчальної аудиторної роботи із самостійною задає готовність до реалізації принципів освіти протягом життя. Ця готовність відповідає умовам сучасного професійно-інформаційного простору, який потребує від фахівців постійного оновлення набутих знань, уміння оперативно реагувати на нагальні потреби суспільства, приймати нестандартні рішення, діяти творчо й самостійно. Отже, ефективна самостійна діяльність студентів неможлива без оволодіння відповідними навичками й уміннями самоорганізації в будь-якій сфері життєдіяльності. Правильно організована самостійна робота сприятиме як якісній професійній підготовці, формуванню важливих професійних якостей, так і творчому розвитку здобувачів освіти.